Новини Житомира, Бердичіва, Коростеня, Новоград-Волинського та Малина || Новости Житомира, Бердичева, Коростеня, Новоград-Волынского и Малина

Неписана історія Звягеля в Другій світовій: от-от і до нас дійде (частина 2)


Звягель


ІСТОРІЯ

Звягель і його люд чи не найпершими в Україні збагнули, що це вже справжня війна із її втратами, болями і нестатками. Жужельською залізницею з Білокоровичів перекидалися військові частини у Кленову, Червону Волю, Дубники, Броницьку Гуту, Лучицю, Городницю, а з Новограда-Волинського – під Суховолю, Повчине, Деражню, підвозилися зброя, боєприпаси.

Уже в перших числах вересня із підприємств та колгоспів району й міста стали для армії забирати коней, фураж, вози, упряжі, автомашини, трактори, медикаменти, продовольство і все, що необхідне солдатові на війні, й чого не вистачало самому населенню навіть у мирні часи. Люди ще не оговтались від голодувань, розстрілів, депортацій, арештів, скрізь бракувало палива, одягу, житла, їжі. Не вистачало й робочих рук. Московські генерали вимагали знести тисячі жител із хуторів, у розпалі був збір урожаю в полях. Усюди потрібні були чоловічі робочі руки.

Мобілізація

 Український тиждень

В першу декаду вересня 1939 року з Москви оголосили про мобілізацію в військо кожного другого військовозобов’язаного, тобто чоловіків від 23 до 36-літнього віку. Ця звістка не могла не викликати невдоволення і тривоги. Адже у багатьох родинах призвані в армію були єдиними годувальниками сім’ї. Уряд, щоб уникнути опору і протестів, змушений був деяким сім’ям мобілізованих виділити допомогу. Її в районі одержали 1540 сімей, у кого було 2 і більше малолітніх дітей. З одним дитям чи з хворими батьками, бездітним, неодруженим допомоги не давали. А мобілізації підлягали близько 5 тисяч людей. Та й допомога ця (150 тисяч рублів на всіх) була подачкою жебракові – менше ніж 100 рублів на родину. А в багатьох були старі батьки, хворі дружини і діти, на зиму не заготовлене паливо, фураж для корови, їжа для родини, чиясь заробітна плата була єдиним джерелом проживання.

Брали так багато, що зопалу похапали навіть таємних платних стукачів по селах і установах, які доносили владі про все і про всіх. З 52 нюхавок, що мешкали у районі, 23 мобілізували до війська, й тепер НКВС мусив на заміну їм шукати згодних виконувати цю бридку місію.

Війна очима людей

 Інститут національної пам'яті

Звістка про напад німців на Польщу й масова мобілізація в армію в СРСР дуже засмутила місцевих поляків. Жителька Тупальців Марія Кайданович з великим жалем співчувала Польщі:

Бідні поляки… Їх б’є Німеччина, й битиме СРСР, й ніхто за них не заступиться. Нам, радянським полякам, таке саме буде, й так само ніхто нас не захистить

Станіслав Лонський додав: 

Ось бачите, радянських поляків навіть до армії не беруть. Нам совєцька влада не довіряє

По-своєму війну Німеччини із Польщею зустріли поляки, чиїх рідних більшовики замучили у 1937 році. Юзефа Інжиєвська, Єлизавета Левицька, Марія Філінська із Суслів 9 вересня на колгоспному дворі доводили, що за Польщею черга прийде й до СРСР, тому не слід сумувати щодо наступу німців: 

Германія на днях розіб’є Польщу, а потім піде на Совєцький Союз і його розіб’є. А коли німці прийдуть і взнають, хто посадив наших чоловіків, то вони їх понищать

В Анни Заєць чоловіка забрали в армію, й вона шкодувала, що відпустила його:

Забрали дурнів… Жаль, що пішли. Начальники он лишилися вдома, а наших дурних поб’ють

Багато хто думав, що це буде війна не німців з поляками, а Німеччини з СРСР. Зосим Медведчук із Гульська не сумнівався в цьому:

Германія забрала Варшаву, а тепер піде на СРСР. Франція трималася 40 днів – і луснула. Так само скоро лусне і Совєцький Союз, – Германія його розіб’є

Явдоха Бєляк з вулиці Радянської у Звягелі навіть раділа такій перспективі: 

Німеччина й Польща разом підуть на совєцькі кордони, а потім розгромлять Совєцький Союз. І коли вони прийдуть до нас, нам краще жити стане

Не приховувала своїх надій на німців і полька Еміля Буєнко:

Це добре, що німець воює з Польщею. Вони скоріше спільними силами розіб’ють Совєцький Союз. Скоро прийдуть наші поляки й германці на Україну, звільнять арештованих енкаведистами німців і поляків

Так само думало й багато українців. Тодоська Петренко з Черниці також бажала смерті радянській владі:

Вже німці Польщу забрали. А в нас, як бачите, беруть і транспорт, й людей. І брати будуть, доки ця влада буде. Тільки тоді перестануть брати, як вона зникне. А хлопці наші з війни не повернуться!

9 вересня Павла Захарчука відпустили з війська додому, й він розповів дружині, що їх вже умундирували й тримають напоготові, щоб відбити німців, якщо вони порушать кордони СРСР.

В обідню пору колгоспники цю новину обговорили біля молотарки. 50-літній Кузьма Гудюк, родич репресованого Тимофія Бугайчука з Курчиці, невесело підсумував:

Якщо Німеччина наблизиться до нас, то буде кепська справа. Вони хоч і підписали з нами договір, але вірити їм не можна: можуть напасти

Йому ніхто не заперечив. Рая, дружина шофера Городницької райспоживспілки Радченка, причину вступу СРСР у війну пояснювала станом здоров’я Сталіна: 

Тепер проходить мобілізація, а через кілька днів почнеться й війна. Це тому, що товариш Сталін не здатний країною правити: він хворий

Мобілізація й очікування війни викликала паніку й бажання втекти з прикордоння, особливо серед приїжджих, які намагалися виїхати до своїх батьківщин. Вони кинулися спродувати своє майно. На базарах зросла пропозиція і падали ціни. Літні люди згадали дефіцит воєнних лихоліть й радили запасатися найнеобхіднішим. Різко зріс попит на сіль, сірники, гас, мило.

11 вересня робітниця Городницького фарфорового заводу Ніна Саєвич скаржилась секретарю Анастасівської сільради Колінько, що в Городниці не стало солі, й вона мусить іти за нею в Анастасівку. Члени сімей мобілізованих перестали ходити на роботу в колгосп. 13 вересня в Дубниках з’явились війська. Колгоспники, що саме працювали на льонопереробному пункті, кинули роботу й пішли по домівках. Вернулися лише після умовлянь політрука прибулої частини. 14 вересня через Лучицю військові тягнули телефонний кабель, й Філя Міськова кабельні проводи прийняла за мінування: 

Уже солдати під наші хати і міни підводять

Дружини мобілізованих відмовлялися платити податки, виплачувати позику. З’явилися чутки, що у зв’язку з очікуваними боями на кордоні людей відселятимуть в тил. Багато почало збиратися в дорогу.

 Інститут національної пам'яті

Мобілізація наробила багато переполоху й тривоги серед населення. Людям незрозумілі таємні плани і наміри влади загарбувати чужі землі й народи. Не горіли бажанням класти свої голови за чиюсь безрозсудність і мобілізовані в армію. У Зота Плахотнюка з Черниці батька репресували "за контрреволюційну діяльність". Бувши призваним до РККА, він аж ніяк не збирався захищати радянську владу з її колгоспами. Прямуючи до Новоград-Волинського райвійськкомату через колгоспний сад, Плахотнюк звернувся до таких же призовників-односельців Артем'єва і Хоменка:

Трусіть яблука, їм все одно пропадати. Я захищати колгоспне й совєцьку владу не буду. А свого захищати в мене нічого, хіба що лопату й сокиру

 

Джерело: novograd.city