Новини Житомира, Бердичіва, Коростеня, Новоград-Волинського та Малина || Новости Житомира, Бердичева, Коростеня, Новоград-Волынского и Малина

Неписана історія Звягеля у Другій світовій: доки господаря нема вдома (частина 6)


ukrinform.ua


ІСТОРІЯ

Поки господарі воювали й ходили в походи, місцеве начальство перепотрошило їхні житла й присадибні ділянки.

Насамперед райпарткоми взялися за присадибні наділи колгоспників. У січні 1939 року в 7440 колгоспних дворів у Новоград-Волинському районі було 3410 гектарів присадибної землі, або по 46 сотих на двір. Для колгоспника присадибний наділ мав вирішальне значення, адже колгосп забезпечував всього 14 відсотків доходів колгоспника, решту 86 він одержував зі свого городу. Чим більший був присадибний наділ, тим багатшим був і дохід. Наділ був залишком приватного господарства, яким селянин володів до колективізації. Тому селяни щосили прагнули розширити цей залишок, приорюючи пустирі, болота, чагарники й перетворюючи їх в родючі поля.

Але Москві ці наділи були як кістка в горлі, адже наділ вимагав часу для обробітку, й чим більш колгоспник порався у своєму господарстві, тим менше горбатів на колгоспному полі, яке належало московському панові. Крім того, наділ породжував у селян надію на повернення приватного господарювання й знищення колгоспів.

 glavcom.ua

Доки господарі садиб були вдома, вони чинили опір спробам урізати їх наділи. Тепер же при їх відсутності, і використовуючи умови воєнного часу, влада взялася за їхні городи. Як хвалився в березні 1940-го року Большаков, число господарств у районі за рік зросло до 7585, а площа присадибних ділянок зменшилась до 2740. Землю відрізали у 5022 колгоспних дворів, й тепер на двір припадало всього 36 соток.

Не меншою мукою для села було і знесення хуторів, адже внаслідок Столипінської реформи велика доля поліських селян виселилась на хутори, й там вела своє господарство. Мілітаризація й колективізація в СРСР поставила під загрозу існування хуторів. Московським генералам потрібні були полігони для вишколювання своїх вояків, площі для будівництва лінії Сталіна, а ще землі для зведення собі котеджів і казарм для солдатів, угідь для полювання й рибальства, збирання грибів і ягід тощо. Для задоволення усіх цих генеральських забаганок лише в одному Новоград-Волинському районі влада відняла у селян 10000 гектарів полів і садиб. Генерали вимагали в найкоротші терміни викинути селян, що жили в хуторах, разом з їхніми господарствами геть.

 prosvit.in.ua

Наміри генералів збіглися з політикою ВКП(б), яка ставила за мету знищити приватне селянське господарство, яке найуспішніше процвітало саме на хуторах.

Знесення хуторів почалося ще при колективізації. Однак для переселення дворів бракувало робочих рук і транспорту, адже мали переселити тисячі дворів. Як свідчать документи, з Ярунського району належало переселити 1624, а з Новоград-Волинського – 2900 господарств. А головне – чинили опір, відмовлялися переселятися у колгоспи самі хуторяни. Як бідкалися в Ярунському райкомі ВКП(б), до 1939 року вдалося переселити із хуторів усього 565 господарств. Тому лише у 1940 році тут вирішили знести 1067 садиб. Але і цього не вдалося здійснити.

У Новоград-Волинському районі на серпень 1940 року знищили 1345 хутірських господарств. Але хати у людей розкидали, а перевезти їх і звести на новому місці не було кому. Тому 500 сімей лишились жити під голим небом. В Орепах в колгоспі "Нове село" знесли 15, а збудували 8. Сім’ї у відчаї писали до солдатів в армію про наругу над ними і їхніми оселями.

 

Джерело: novograd.city