Новини Житомира, Бердичіва, Коростеня, Новоград-Волинського та Малина || Новости Житомира, Бердичева, Коростеня, Новоград-Волынского и Малина

День сьомий: підготовка до сходження


БЛОГИ

Ми продовжуємо публікувати тревел-блог альпініста з Ореп. Цього дня він готується до підйому на Ельбрус.

Середа 31 липня: день не погоди, а значить і – відпочинку.

Доброго ранку, хоча він зовсім і не добрий. Якщо я думав що вчора був вітер, то я сильно помилявся. Такого як цієї ночі у мене в горах ще не було.

Страшна гроза, під час якої дійсно було страшно. Блискавки били в радіусі кілометра, освітлюючи все до такого стану, що ніби зараз день, а не перша ночі, звук грому пронизував аж до серця. І все це супроводжувалося такою силою вітру зі снігом, що намет іноді навіть з'їжджав на якихось пару сантиметрів. Хоча зафіксував я його добряче. Ще вдень наносив каміння і приклав периметр, кожну зі штормових відтяжок зафіксував за камінь і той камінь фіксував ще одним каменем.

Вночі не виходив і не дивився, сподівався лише на диво і, що, коли я прокинусь, у мене ще буде дах над головою. Під ранок гроза закінчилась, але не вітер. Він з'являвся поривами. Спочатку мертва тиша, а потім лише чути як котиться велетенська хвиля ураганної сили, щось схоже на шторм у фільмах.

І ось ця кожна хвиля удару вже не дає спати, тримаєш стінки намету які здається ось-ось прогнуться в середину. Прокинувшись о сьомій, вирішив на пару секунд відкрити перші двері намету в тамбур і побачив як зовнішні всі стінки закидало снігом по сантиметрів 30-40. Сніг я вирішив зараз ще не скидати, адже це гарний ізолятор і багаж яким притиснуло намет до землі. Єдина тепер надія що не порветься сама тканина намету. Адже по прогнозу, зараз це ще типу крута погода, а ось о 14 має початись справжнє пекло.

Сьогодні я планую день відпочити і набратися сил, а завтра, о 2 ночі, вийти на штурм вершини. Сподіваюся вона мене пустить до себе хоч на 5 хвилин, адже я стільки пройшов і лишається якихось пару кроків.

Ось і прийшла пора вийти на вулицю, вибачте за деталі, але це, мабуть, найбільші збори в моєму житті. Термобілизна, двоє штанів, кофта, штурмова куртка, пуховка, бафф, окуляри, шапка, рукавиці, льодоруб і звісно же боти, куди ж без них. Перевірив всі відтяжки намету. Деякі ослабли, у деяких місцях довелось згрібати сніг, бо була вже занадто вага на каркас намету. Місця які були з вітряної сторони зафіксував льодорубом, на перший час, а потім розібрав трекінгову палку на 3 частини і зафіксував на максимальну глибину снігу. Скільки його піді мною не відомо, але палка провалилась практично на всю довжину.

Ззовні здається, що вітер не дуже давить на намет, а от коли ти знаходишся в середині то кожна із стінок може тебе стукнути.

О пів на 10, вже після всіх вуличних робіт, вирішив поснідати. Приготував сніданок і як у фільмі "Сам удома", промовив свою улюблену фразу: "Боже благослови цей сніданок з напівфабрикатів і людей, що продають їх за зниженими цінами".

Через те, що у мене день відпочинку, то після сніданку я продовжив валятись від безділля, плануючи нічну вилазку на штурм вершини. І в такі моменти, коли ти сам на висоті і в таку погоду, як ніколи круто почути рідний голос, чи посміятись з якихось спільних жартів.

Два акумулятори від Go Pro розрядились в нуль, а третій ще не перевіряв. Але знаю що вони бояться холоду, ось і за ніч один просто розрядився. А витрачати павербанк, я поки ще не готовий, бо попереду ще ніч і мені треба буде навігатор, якщо видимість буде нульовою.

Об 11 годині, вітер трішки зменшився і час від часу визирало сонечко, а за моїм наметом як виявилось оглядова площадка, куди привозять снігоходами туристів, тому весело буде тут спати і набиратись сил для нічної прогулянки. 

Поки є час і бажання чимось себе зайняти, перед поїздкою я скачав собі книгу "Ельбрус у вогні". До речі, раджу всім, перед чи під час поїздки кудись, читати та дізнаватися трішки історії про те місце куди ви зібралися. Подорож тоді стає набагато цікавішою, коли розповіді з книги описують ті місця де ти знаходишся зараз.

Далі потрібно було б поспати, але це зробити тяжко, то вийде сонце і зробить в наметі баньку, а як тільки відкрию віконце в тамбур, то відразу шквальний вітер заходить до мене в гості без запрошення. Далі вирішив по троху перевіряти, готувати і пакувати речі для сходження.

Читав, що перед вершиною провішені 200 метрів "перил", це такі мотузки за які можна зафіксуватись, щоб не зірватись в урвище, тому я почав готувати страхувальну систему, в'язати два вуса, на які почепив по карабіну. Кинув ще 20 метрів мотузки, про всяк випадок, бо зв'язуватись мені все одно нема з ким, але хай буде. Буде як ефект плацебо, заспокоювати нерви.

Підготував одяг і взуття, перевірив кішки і льодоруб. Кинув легенький перекус і обов'язково пізніше ще зроблю термос із гарячим моїм улюбленим какао. Кинув також запасні рукавиці, адже згубити рукавицю це простіше простого, а прийти з обмороженими пальцями геть не хочеться.

Також кинув одну хімічну грілку, яку я покладу у черевик із травмованою ногою, якщо буду відчувати, що нога починає мерзнути. Далі ліхтарик і запасні батарейки. Ну і звісно прапор моєї роботи, який я постійно беру з собою вже як талісман. Адже знаю, що мене там поважають і цінують.

Під час поїздки мені дали ще один невеличкий талісман, жіночка яка їхала зі мною в автобусі, дала мені цукерку у вигляді сердечка, а я пообіцяв, що покладу цю цукерку на вершині в пам'ять про неї. Ось такими видались мої збори.

Далі я все-таки заснув і поспав до 15 години, бо як і обіцяв прогноз знову почався вітрюган, який мене і розбудив.

І сьогодні чомусь, може тому, що сиджу на місці і чекаю погодного вікна, саме сьогодні вдосталь часу для роздумів про життя, що тебе оточує, людей які тебе оточують. Згадав щось людей які пішли з мого життя, дехто сам, декого забрали небеса, але кожен хто був у моєму житті, вніс в нього урок і невіддільну  частинку того, ким я є зараз. Я вдячний долі, що у мене все так склалося. Здається коли плануєш одне, йдеш до цієї цілі декілька років, а вона просто руйнується за лічені не дні, не роки, а хвилини, хочеться опустити руки та здатись, але потім в голові спрацьовує автомат, який каже тобі, ні, стоп, це ще не все. Ти не повинен здаватися. Ставиш ціль — досягни її, і жодна гнила душа чи невдалий день не змусять тебе відступити. І знаєте, я іноді бачу, як люди здаються, да якого дідька??? Що вам бракує, одна маленька поразка і все? Ні, друже, це життя і якщо ти хочеш чогось досягти йди до своєї цілі не дивлячись ні на що. Бо як тільки ти розкиснеш, тобі гаплик, дно не так далеко як може здатися.

Спочатку тусовки і гульки з друзями, якщо їх такими можна назвати, а далі – суцільне падіння вниз, де ти вже наркоман, який на касі в аптеці шприци купує. І повір ніхто не хотів для тебе такого майбутнього, ти сам себе до такого довів. Я не знаю, чи цей пост буде комусь корисним, адже всі попередні дні я писав про гори, а сьогодні в роздумах на висоті в 4200 коли за вікном шторм, я вирішив поділитися з вами своїм поглядом на життя.

А зараз досить, мабуть, цих повчань, адже попереду ще дві вечері: о 18 і о 23 годині. Адже потім близько 12 годин не буду їсти.

О 16:00 у мене вже було приготоване какао, але на нього пішла уся вода яка була, тому 15 хвилин одягання всього що є, і спуск вниз за водою. Вітер просто валить з ніг. Але як тільки набрав води і почав підйом, відразу почався сніг, і це все б'є по вже обпеченому на сонці обличчю. Не забарився і грім, який сколихував все навколо. Єдине сподівання що до опівночі вся ця негода так швидко піде, як і прийшла.

А я тим часом буду готувати вечерю. Повечерявши, я ще раз пробував заснути, та через вітер все-таки вдавалось це робити максимум на годину. Ось уже і 20:00 вітер потроху вщухає, але десь раз в 5 хвилин навідується. Небо час від часу стає яснішим і я вперше за сьогодні побачив Ельбрус. Дві вершини так і стояли мовчки і непохитно як два велетні одягнені в білі шуби. Багато наметів вже були зібрані і спущені вниз. Люди адекватно оцінили свої сили і можливості, адже гора стоїть і буде стояти, а людське життя не вічне.

Я ж себе почуваю добре. Сили за день відновились, чекатиму погодного вікна і буду пробувати дійти до вершини. Для мене ціль не сама вершина. Я вже переміг себе і свої бажання втілив на всі сто. Але якщо на це воля божа, піднятися на верхівку Європи, то я спробую це зробити. Далі буде ще одна вечеря, банальні збори і вихід…

Якщо мені вдасться повернутись, то моя історія продовжиться.

 

Джерело: novograd.city