Новини Житомира, Бердичіва, Коростеня, Новоград-Волинського та Малина || Новости Житомира, Бердичева, Коростеня, Новоград-Волынского и Малина

День шостий: найвища вежа та скелі Пастухова

Вівторок 30 липня

Нічка видалась ще та. Десь о 21-й минулого вечора почався вітер, який іноді тріпав намет так, що я думав він буде в тому урвищі, де я стояв. Вирішив глянути прогноз і трішки остовпенів, виявляється що це ще легенький вітерець. А ось о півночі почнеться веселуха.

Одягнувши налобний ліхтар, я пішов перевіряти всі відтяжки і ще приклав периметр намету камінням.

О 12 годині почалось. Уже переживав не за себе, а за намет, адже мені ще в ньому 5 ночей жити. Виходив кожну годину перевіряти штормові відтяжки та відсутність щілин по низу аби не задувало вітром і не зірвало накидку.

Потім, мабуть, вітер стих, чи то я вже знесилений заснув, не пам'ятаю. Сонце зійшло рано. І вже о пів на 7 ранку в наметі було світло і в спальному мішку, і одязі який вночі так грів, вранці вже було не можливо довго лежати.

Як завжди ранкові процедури, які вже входять у звичку. Тільки цього разу туалет був біля найближчого притулку, а це 200 метрів вниз. Ось така прогулянка за межами комфорту до якого ми всі так звикли. А потім цих 200 метрів вгору. Далі сніданок, кава з шоколадом і пакування речей, адже сьогодні треба піднятись туди, Де я був учора на розвідці: а це 2 кілометри під гірку.

Трішки почала боліти потилиця, але це, мабуть, що спав погано на рюкзаку. Температури нема, кашлю також, запаморочення нема. Здається все норм, головне себе не накручувати.

Зібравши речі і якось вмістивши все знову ж в один рюкзак, який чомусь аж ніскілечки не легшає, я попрощався зі своїми сусідами поляками, чий намет стояв поряд із моїм, і вирушив тим же маршрутом, що ходив вчора на акліматизацію. Але цього разу за плечима був цей велетенський баул.

Через 500 метрів, скам'яніла морена, яка колись була лавою цього сплячого вулкану, закінчилась і почався калапехо-подібний сніг. Набір висоти перший кілометр доволі плавний, тому я зупинився лише один раз, щоб попити води. Коли цей плавний підйом закінчився, почався різкий набір висоти, і згадавши як учора ноги їхали по тому схилу, я одягнув кішки, аби не послизнутись і не поїхати зі своїм мішком до низу.

Кожні 5 хвилин, пролітає, так саме пролітає, снігоход з туристами або на всю ширину маршруту плентається, як древній мамонт, велетенський ратрак. Тому доводиться сходити вбік, аби не зачепило чи не завалило снігом, що летить із задньої частини снігоходу.

Ось і невеличка полянка, де колись стояв "Приют 11", зараз тут замість нього металеві такі контейнери, як на вантажних кораблях. Трішки нижче була остання вежа зв'язку від МТС з позначкою в 3888 метрів, і здається це найвища точка покриття зв'язку в Європі, принаймні я щось таке читав.

Зараз знаходжусь на висоті 4100 і зв'язок прекрасний. Принаймні ділитись з вами своїми враженнями можу без проблем. Оглянути місце прийшли двоє хлопців з баклашками для води і почали її набирати з-під льоду, як я дізнався пізніше, там тече щось типу джерела. Тому і я, мабуть, сходжу потім собі туди, бо сніг топити якось геть не хочеться. Чистого снігу мало, та і витрати пального в рази вищі.

Піднявшись ще на 20 метрів, я помітив намет і подумав, що там є місце, але все було якась криве і горбате, а ще дивно пахло. Помітивши, що намет та і спорядження в основному таке яке продають в Україні, я поцікавився звідки. І виявилося, що дівчина з Донецька, а хлопчина і дорослий дядечко з Кременчука.

Перекинувшись трішки історіями і планами щодо сходження, обговоренням погоди і самопочуттям на горі, я не прощаючись, бо обіцяв прийти на чай, почалапав ще на 20 метрів вгору.

Тут було ідеально рівне місце. Лопати у мене з собою не було, тому розрізняв льодорубом та ногами наскільки це можливо, місце для намету. Далі назбирав каміння і зафіксував усі можливі відтяжки, бо нічну тріпанину, я щось геть не хочу заново пережити.

Як тільки почав розкладати речі, прийшли поруч тренуватися якісь юні альпіністи. Відпрацьовували затримання на снігу, гальмування на схилі і так далі. Було цікаво спостерігати за даним дійством. Тим більше, коли ти п'єш теплу каву з перекускою, а хтось барахтається в снігу.

Через годинку вони вже набравшись досвіду, поїхали вниз з того схилу на своїй п'ятій точці.

Я ж планую сьогодні прогулятися на скелі Пастухова, а це висота 4700-4800 метрів. Але якщо чесно, то трішки паморочиться в голові. З'ївши десертний чіа пудинг, здається стало краще. Тому, мабуть, спробую піднятися до 4700, аби організм відчув і ту висоту, адже йому незабаром потрібно буде ще вище карапкатись.

Обличчя пече, ніби є температура, але діставши свій крутий термометр з класнючою пандою, він показав 36.6. Далі я поміряв пульс і кількість ударів дорівнювала нормі, а саме 75 ударів за хвилину.

На небі вже затягує хмарами, адже прогноз на завтра взагалі жахливий. Тому вікно за моїми спостереженнями буде в четвер вночі та вдень до 12 години. На ту дату я і запланував сходження.

Ще трішки повалявшись в наметі, рівно о 15:00 я вийшов в напрямку скель Пастухова, це така куча каміння посеред снігу, названа в честь російського альпініста і військового топографа Андрія Пастухова, який займався вивченням Кавказьких гір.

При сходженні на велику висоту, людина повинна пройти акліматизацію і звикнути до умов нестачі кисню високо в горах. Що я і робив. Підйом я очікував, чесно кажучи, легким. Чи то висота брала своє, чи те що я вже котрий день тягаю велетенський рюкзак і ходжу то вверх, то вниз. Але за півтори години з двома зупинками на каву, я все-таки дістався висоти в 4750 метрів.

Дихалось звичайно, голова не паморочилась. Був дуже холодний вітер, хоча я це передбачив і одягнув термобілизну, лижні штани, флісову кофтинку, штурмову курточку, а що саме головне, це водонепроникну шапку, в якій вітер взагалі не відчувається.

Небо було вже повністю затягнуте хмарами, адже на завтра взагалі сніг по прогнозу. На небі хоч і хмарно, але окуляри зняти не можливо. Ультрафіолетовий відблиск від снігу очі в прямому сенсі виїдає.

На ногах були мої альпіністські черевики та кішки з Ali Express. На зустріч йшли туристи в одязі крутіше ніж на Еверест, яка в цьому суть, мені не зрозуміла. Декого бачив в костюмах пухових, коли на вулиці плюсова температура. І коли йду у флісці і трекінгових штанях, а на зустріч йдуть такі космонавти, то не знаю, хто відчуває себе більше диваком.

Посидівши біля скель хвилин 20, я не хотів затримуватися на тому вітрові, адже попереду ще спуск у мій табір. Прийшовши до намету, помітив чергову групу і тренування. Схоже якесь особливе я місце вибрав, що вони тут всі тусуються. Доки ще не роздягнувся, вирішив сходити за водою, спустошивши всі свої фляжки, я спустився без нічого там де тренувались з мотузками.

Теж дивно на мене подивилися, але я вже стомився і ходити кругами не збираюсь. Прийшовши до водойми, щось на кшталт джерела, я наповнив фляги і таким же шляхом, рубаючи собі кішками сходи, по стіні в 70 градусів доліз до намету. Приготував рис з овочами і м'ясом, я нарешті зробив шлунку приємне. Далі кава і спати. Але знову зривається вітрюган. Тому буду ще пару разів ходити дивитися стан відтяжок і намету в цілому.

 

Джерело: novograd.city