Новини Житомира, Бердичіва, Коростеня, Новоград-Волинського та Малина || Новости Житомира, Бердичева, Коростеня, Новоград-Волынского и Малина

День четвертий: підйом на 3460 метрів над рівнем моря

Ми продовжуємо серію публікацій блогу місцевого альпініста Олександра Суворова. Цього разу він розповідає про життя у кемпінгу та як готувався до підйому на вершину Ельбрусу.

Неділя 28 липня

Заснув я вчора, наче немовля, хоч навколо шумить ріка, ходить купа народу у кемпінгу.

Прокинувшись о 7 ранку, прийнявши ранкові процедури – туалет, душ, чищення зубів, я почав готувати сніданок. Поснідавши смаколиками швидкого приготування і випивши ароматного чаю із шоколадним батончиком, організм прокинувся і заново відчув приплив енергії.

На сьогодні я запланував акліматизаційно сходити на гору Чегет, але проблема – де лишити речі? У маленький рюкзак я склав речі, які візьму з собою на день на гору. А у великий склав найцінніше і хочу залишити його у керівників кемпінгу за певну доплату. Намет вирішив не складати, бо ночувати буду тут ще раз і вже завтра планую піднятися до Бочок.

Склавши усі потрібні речі для підйому, а саме флісову кофтинку, штурмовику, термос із гарячим чаєм, пів літри води, гаджети та невеличкий перекус у вигляді сушених фруктів і горішків. Вже о 9 ранку вийшла керівник кемпінгу Аїда, у якої попросив покласти рюкзак у камеру схову. Один день коштує 50 рублів. Чому я кладу – вона здивувалась, адже каже що тут ніхто нічого не краде і вона навіть авто не закриває.

Підйом на гору починається ще перед початком села Терскол, а як відомо мій кемп знаходиться в кінці, тому прогулявшись вздовж селища я звернув праворуч і побачив картину, де купа автобусів, туристів і сувенірних лавок.

Я швиденько пробіг цей ринок і почав підніматись на гору Чегет – спочатку підйом йде то круто, то плавно між деревами, по дорозі тече вода й під ногами утворюється щось типу калапехі, але йти можна. Навколо велетнями оточують монументальні схили сусідніх вершин, деякі повністю покриті снігом, а деякі вже зелені. Вершина гори Чегет висотою 3460 метрів, тому я знав що там снігу вже немає і через це взув кросівки. Йти було не складно, погода була неймовірно спокійна і затишна, а температура градусів 16, тому на сонечку взагалі комфортно. На вершину можна піднятись, точніше на гору, двома способами, перший – це канатна дорога, яка простягається до висоти майже 3000 метрів або другий варіант – це від підніжжя й на вершину йти пішки, що я і обрав.

Ввімкнув музику, одів окуляри та капелюх від палючого сонця і вирушив на гору. Темп задав швидкий, але потім сповільнився, бо в цей момент важлива не швидкість, а адаптація організму до висоти, бо вже завтра на такій висоті, навіть на 200 метрів більшеє, я буду ночувати в наметі.

По дорозі траплялись різні люди, від малого й до старого, але зазвичай всі піднімались до точки, де закінчується підйомник, а там відпочивали і спускалися вниз. Саме після цього моменту й залишається лише та кількість людей, які йдуть туди заради вершини.

На шляху, мені трапились тільки двоє молодих французів. Які пізніше й зробили мені декілька знімків, ну а я відповідно, сфотографував їх. На вершині я посидів хвилин з 30-40, випив чай і доїв фрукти. Зробив ще декілька фото на пам'ять, попрощався з вершиною, оглянув панораму і спрямував свій погляд вниз.

 

Спуск як завжди швидший, але не хотів спішити. До того ж, я був у кросівках, а у них як відомо, щиколотка не фіксується, тому вивихнути ногу дуже легко. А мені це зараз аж ніяк не потрібно, бо попереду ще сходження туди, заради чого я сюди й приїхав. Спустившись вниз, я пройшовся сувенірними лавками, де пригледів собі купу всяких сувенірів на згадку. Купувати не став, бо не до снаги зайву вагу тягнути на собі на гору. Прицінившись, я пішов назад до свого табору, по дорозі купив хліба, води та солодкого винограду.

Далі прийняв холодний гірський душ, переодягся в чистий одяг. Смачно повечерявши, я вмостився відпочивати. На території кемпінгу можна за 20 рублів зарядити гаджет. Я ж вирішив спочатку розрядити повер банк, а потім вже поставити його заряджатись, так я схитрував. Через дві години він навіть і на поділку не зарядився. Тому вирішив лишити його там на ніч, заберу вже вранці. Перед сном випив ще гарячої кави і з'їв шоколадку, яку привіз з України – рідне завжди смачніше.

Обличчя трохи підпікало, руки вже були засмаглі, може і обличчя трішки присмалив, хоча сонце було майже не активне в другій половині дня. Пропланувавши свої дії на завтра, я ліг спати. Сподіваюся, що завтра я без пригод дістанусь наступної точки, яка називається "бочки". Чому так – розкажу вже в наступній історії. А зараз всім надобраніч і гарних снів.

 

Джерело: novograd.city